24 грудня – Святий вечір (в народі – Святвечір) або Багата кутя (Надвечір'я Різдва Христового)
Святвечір
24 грудня – Святий вечір (в народі – Святвечір) або Багата кутя (Надвечір'я Різдва Христового)
Одне з найбільш важливих родинних свят, один із найбільш магічних днів, коли кожна сім'я і словом, і ділом створювала у своїй оселі атмосферу затишку, багатства, щастя й миру. Її прикрашали витинанками, святковими рушниками, солом'яними різдвяними «павуками». Звичайні й буденні предмети в цей вечір набували чарівної сили.
За традицією, весь день перед Різдвом нічого не їдять – чекають на першу зірку, що сповіщає про народження Ісуса Христа. А як побачать її на небосхилі, родинами збираються на урочисту вечерю.
На стіл подають 12 пісних страв: варений горох, смажену капусту, рибу, квасолю, вареники, картоплю, гриби, гречану кашу, голубці, коржі, головними стравами є кутя та узвар. До столу господиня в основному подає дари саду й городу, щоб таким чином подякувати минулому року за благополуччя родини.
Поки господиня порається біля печі, господар повинен напоїти й нагодувати худобу, прибрати в хліві, ретельно оглянути двір, дім – усе своє господарство. Уся родина, усе живе і неживе, що має відношення до сім'ї, повинно бути готове до зустрічі урочистого свята.
Обов'язково слід повернути до господи все, що було де-небудь забуте або кимось позичене. Важливо також у цей день пробачити всі кривди, що були вам заподіяні, щоб не брати образи й поганий настрій із собою до майбутнього року.
Коли ж починало вечоріти, господар дому готував символ урожаю – Дідуха. Це, як правило, житній сніп. Його господар урочисто вносив до хати і ставив на покутті - на врожай і достаток. Нині ж його замінила ялинка. Звичай прикрашати зелене деревце українці запозичили від германських народів, і поширився він аж у ХХ столітті.
Переступаючи поріг рідного дому, господар вітався з господинею так, наче вони вперше цього дня побачилися, вітав зі Святвечором, бажав ста років щастя та здоров'я всім присутнім у домі. Завершивши святкові побажання він ставив Дідуха під образами, клав побіч нього господарське начиння, а господиня застеляла все це новою білою скатертиною.
Хазяїн дому з хлібом і ладанкою в руках обходив все своє господарство, таким чином забезпечуючи захист дому від відьом та інших злих сил. Хазяйка посипала землю дрібним насінням маку, а хазяїн «зарубував поріг» – вірили, що ці магічні дії захистять оселю від злих сил не тільки на цей вечір, але й протягом усього наступного року. Існувала традиція класти під святкову скатертину по голівці часнику під кожен кут – знову ж таки задля захисту від ворожих сил людині.
Господиня ставила на стіл вечерю, а на покуті – кутю й узвар – головну обрядову страву. Як удасться кутя, то буде врожай, а в оселі – щастя.
Як на небі з'являється перша зірка, сідають за стіл. На Святвечір родина обов'язково згадує своїх померлих родичів, припрошує їх взяти участь у вечері. Після всіх ритуалів господар передавав господині миску з кутею і тільки після цього родина починала вечеряти, скуштувавши першою кутю. Після вечері зі столу не прибирають, посуд не миють, а усі ложки складають до миски з кутею (щоб уночі душі предків могли почастуватися).
Гість на Святвечір приносить щастя до оселі. Важлива подія цього вечора – діти носять кутю до близьких родичів та хрещених батьків і просто сторонніх людей, яких хочеться привітати зі святом.
У деяких регіонах України вже на Святвечір, в інших тільки з 7 січня, на Різдво Христове, після того, як у церкві скінчиться Богослужіння, починали колядувати, прославляючи Ісуса Христа. Колядники з колядницькою зіркою (Звіздою) ходили від оселі до оселі, співали колядки, бажали урожаю, багатства, усіляких гараздів. Зірка – обов'язковий атрибут колядування. Адже про народження Ісусика всьому світу сповістила Вифлеємська зірка, яка засяяла на небі. У відповідь господарі нагороджували колядників солодощами та грошима. Колядували протягом усіх Різдвяних свят аж до Водохреща. Вважалося, що висловлені у свята побажання обов'язково збудуться.
Колядницькою ватагою керував отаман – він вів «перемовини» з господарями, заводив колядки. Отаман ніс Звізду і тому звався Звіздарем. Крім того, у ватазі обов'язково був Міхоноша, який ніс колядницьку торбу і збирав до неї те, що наколядували. Решта колядників несли дзвоники та співали.
Дідух
Дідух – основна та найдавніша різдвяна прикраса українців.
Зазвичай Дідуха робили з останнього снопа, зжатого на Спаса (6 серпня). Іноді для цього використовували перший сніп, зжатий на початку жнив – Зажинках. Сніп зберігали до зими, а перед Різдвом він перетворювався на Дідуха.
Його ще називали Дідом, Колядою, Колядником – як видно з назви, він був головною дійовою особою всієї Коляди. Дідух – це дідівський дух, безсмертний символ роду, а ще він символізував урожай, добробут, достаток, вважався оберегом оселі: "Дідух до хати – біда з хати".
Прикрашали Дідуха стрічками та сухими квітами, а потім ставили на покутті – місці у східному кутку оселі, де була ікона, як це робили наші предки. Він залишався на почесному місці впродовж усіх трьох зимових свят.
