Сторінками історії
Школо, школо, ніжна моя мати!
Як приходжу в рідні стіни –
Хочеться схилить свої коліна
І в пошані душу всю віддати.
У зеленому обрамленні із чорнокленів і туй, прикрашена вінком із кетягів горобини і калини, біліє між двома мальовничими селами, ніби об’єднуючи їх веселим дитячим щебетом, проста сільська школа. Але хіба проста? ЇЇ історія пов’язана з історією навколишніх сіл, з історією району, області, з життям і долею українського народу, бо є в неї не тільки минуле – вона є колискою майбутнього.
Школа… Кожна людина тримає в пам’яті шкільні роки, пам’ятає історію розвитку та становлення своєї рідної школи. Для серця кожної людини школа безмежно дорога, бо тут ми робили перші кроки до знань, тут ми відкрили для себе навколишній світ, тут нам забриніли звуки рідної мови, завдяки якій ми усвідомили самих себе й відчули гордість від того , що можемо думати. Тут ми навчилися відповідати усмішкою на усмішку і співчуттям на чужий біль. Де б ми не були, школа скрізь супроводить нас. Біліє вона на земній кулі, ніби маяк серед неозорого моря, завжди готова дати затишок і розраду.
Далекий 1923 рік… Серед голоду й розрухи заснована Самійлівська початкова школа, надія селян на краще майбутнє їхніх дітей. У 1936 році вона була реорганізована в семерічку, а 1959 року стала восьмирічною. Сухі факти історії, а скільки за ними живих людей, вдячних тій школі, яка дала путівку у життя.
Якою ж ти була раніше, моя школо? Три старенькі селянські хатини, важкі масивні парти тісно стоять в три ряди одна коло одної, і між ними навшпиньках, боком проходить вчителька, нахиляючись до дитячих зошитів, а до неї звертають допитливі оченята більше 30-ти дітей. Навчалися діти у дві зміни, доки не було збудоване нове, просторіше цегляне приміщення. І хоча піонерська кімната і учительська містилися в одному класі, в іншому – кабінет директора, завуча та бібліотека, але діти любили свою школу, тут цікаво було навчатися: в Самійлівській школі завжди працювали закохані у свій труд, творчі вчителі. Крім того, яка ще школа могла похвалитися величезним фруктовим садом, яблуками з якого учні ласували не тільки влітку, а й всю зиму.
Далека історія... Восени 1986 року діти, батьки, вчителі отримали подарунок — нову середню двоповерхову красуню-школу, про яку мріяли багато років. Мрія здійснилася!
Школа була збудована з усіма зручностями: централізоване опалення, водогін, світла і простора їдальня, прекрасна бібліотека, величезний спортивний зал — і все це під одним дахом. Це була казка чи дійсність?
З якою радістю, завзяттям заселяли ми нову школу! Нас нічого не засмучувало, не лякало: ні пусті класні кімнати, ні купи цегли, ні пустка навколо школи — все здавалося дрібницями, тому що було велике бажання —жити краще.
В осінні і зимові дні ми облаштовували свій храм науки. Затишними стали кабінети, а квітів було насаджено так багато , що душа раділа за цю невимовну красу. Гордістю школи стали кабінети хімії і біології, комп’ютерний клас, лінгафонний кабінет. Весною закипіла робота на подвір’ї школи: посадили дерева, квіти, впорядкували клумби, спортивні майданчики.
Були й складні роки в житті нашої школи, коли вугілля було обмаль і в класах стояла холоднеча. Але в 2006 році доля посміхнулася нам – школу газифікували. Тепло знову прийшло до нас.
Школа моя величаво
Вікнами дивиться в світ,
Наче в букет пов’язала
Мрії окремих літ.
Перші відлунюють кроки,
Тут познайомились ми.
Мріє! Ти в небо високе
Нас поманила крильми.
Школа, турботи, навчання,
Шлях у життя звідсіля,
В росах вечірніх і ранніх
Батьківська рідна земля.
Скільки дітей відлетіло, несучи в своїх серцях золоті зерна, які засівали вчителі своїми руками день за днем, з року в рік.
На сьогоднішній день школу переіменовано в ліцей, в якому навчається більше 160 дітей з чотирьох сіл. Підвозяться учні на шкільному автобусі . 22 вчителі щоранку чекають своїх вихованців, щоб передати їм свої знання, навчити бути людьми з великої літери.
